Сказочной и беззаботной жизнь

Казкою всім нам здавалась
Юна життєва пора.
Сила у нас вирувала,
Гучно кричали "ура".
Щось там наосліп шукали,
Йшли і не знали куди,
Господа не визнавали
В горі, в полоні біди.

Все кумачом обмотали,
Зорі — на грудях й лобах.
Храми навкруг руйнували —
Це все і був світлий шлях.
Кажуть: лікує час рани,
Час і розсудить з людьми.
Знаю, що пізно чи рано
Бога почуємо ми.

Тихо стаю на коліна.
І не тому, що втомивсь.
- Грішна я, Боже, людина,
Бачиш, де я опинивсь.
Більше не хочу так жити!
Нащо безцільне життя?!
Боже, дай силу любити!
Боже, прийми каяття!