Блудний син

Я менший у батька, мене він любив,
Усього я мав у достатку.
Йому ж я сказав, як тільки змужнів:
– Віддай мою частку, мій батьку.

І він розділив свій маєток і дав
Мені мою пайку багату.
Я срібло забрав і коня осідлав –
Покинув я батькову хату.

Блукав по світах і робив, що хотів,
Мав друзів, гуляв, веселився.
Коли мій тугий гаманець спорожнів,
На вулиці сам опинився.

Ні срібла, ні друзів, і я жебраком
Просив у людей милостині.
Ніхто не ділився зі мною добром –
І мусив іти пасти свині.

Лушпиння наївся б з корита свиней,
Та мусив терпіти побої.
Я батька згадав: в нього безліч людей
І мають усього доволі.

Тоді чужину я покинув мерщій,
Вернувся, де рідна хатина.
– Тобі я згрішив, рідний батьку ти мій,
Прийми як раба, не як сина.

А він заридав, до грудей притулив
Мене, неслухняну дитину:
– Тебе я чекав, за тобою тужив,
Пропав ти й знайшовся, мій сину.

Готуйте обід і скликайте гостей,
Хай радість звучить і подяка…
А скільки, а скільки ще блудних дітей
Іще не вернулись до Батька!