Голгофа

Читав аж до світанку Божу повість
Про муки Господа, про шлях Його важкий,
Й моя обурена, болюча совість
Згубила спокій свій.
Навіщо сперечатись з небесами?
Голгофа — відповідь усім на всі віки.
А ти, як лицемір, ховаєш за словами
Свої улюблені гріхи.
— Вождя! — Волаєш ти. — Учителя! Вже годі
Чекати істини, хай з’явиться у світ!
Коли ж зоря зажевріє на сході,
Чи ти підеш за нею вслід?

Чи ти підеш услід зі смирною і златом?
Чи принесеш Царю офіри запашні?
Чи, може, на суді перед Пілатом
Кричатимеш шалено: — Розіпни!
Мізерний фарисею, у спасіння,
У джерело любові і доба
Ти люто кидаєш каміння
Й отруйні стріли зла.
Ти зраджуєш Христа — зневажив всякі межі,
Знущаєшся під прикриттям пітьми
І у скривавленій одежі
Блюзнірські так виспівуєш псалми.
Розбий же, Господи, посудини облуди,
Ногами потопчи, немов стерню,
І на зрадливе цілування Юди
Дай відповідь цілунками вогню!