О Боже! Боже! Я в сльозах, в печалі

О Боже! Боже! Я в сльозах, в печалі
Тобі молюся у вечірній млі.
Навіщо дав мені Ти душу, спраглу далі,
Коли я сам прикутий до землі?
Я говорив з Тобою крізь тисячоліття,
Я говорив Тобі, Творець:
Нас обманули ще до повноліття,
І всі ми плачемо, як діти: де Отець?
О, хоч би раз в житті
Твоє почути слово —
Й пізнаю щастя серед днів лихих.
Життя, любов і смерть приходять так раптово...
Я їх боюсь, не розумію їх.
Великий Ти, Господь, та світ Твій не привітний,
Як все велике — він німий.
Літ тисячі лунає крик мій безпросвітний:
Навіщо, нащо все, хто я такий?