Любове, де ти

Моє життя було в тумані сірім,
Без просвітку у клопотах земних,
Не мав надії і не мав я віри,
І сил не мав здолати грішний світ.

Моє життя було таке тривожне...
Гула порожньо кожна, кожна мить.
Гуло порожньо навіть діло кожне.
Згадаю — і душа моя болить.

«Любове, де ти?» — плакав я самотньо.
«Любове, де ти?» — плакала печаль.
Я розумів, що йде невідворотно
У невідому і жахливу даль.

«Любове, де ти? О невже, ти — мрія,
Невже, химера неспокійних душ?
Завіє час, біда мене завіє...
Любове, де ти?»
...І з’явивсь Ісус.

І смуток розчинився в дивнім світлі,
Від сяєва розвіявся туман.
Мої вуста подякою розквітли,
Наповнив серце миру океан.

Ісусе, Ти — любов та довгождана,
Це за Тобою плакала душа.
У ній повік звучатиме осанна
Тобі, мій Господи і радосте моя.

Моє життя в Господньому промінні.
А в нім цвіте надія і мета.
І добрий світ, і люди всі привітні,
І хочу, щоб вони знайшли Христа.