Давид

Не треба з пліч царевих обладунків —
Вони тяжкiї як для пастуха.
Мені Господня милості рука
Дала неоціненних подарунків.

Солодка арфа слухається пальців,
А серце повне молитовних слів...
I де б не був я, де б я не ходив —
Господь зi мною на усіх лукавців.

I що той Голіаф, що он кричить?
Страшний він людям та смішний для Бога.
Отут його закінчиться дорога,
Коли Господь звелить.

Моя рука, коли в руці Господній,
Стає такою ж сильною тоді...
О Голіафе, смерть в твоїй ході —
Ти небу не угодний.

I камінь з пращі полетів, як сокіл,
Щоб впасти на бундючнеє чоло.
Звалився Голіаф — i дивно всім було,
I загудів, i захитався довкіл.