Душа блукає у пустелі світу

Душа блукає у пустелі світу,
Де голод є i спрага, й вороги.
В свій почет кличуть душу сумовиту
Земні боги.

Не хоче бути служником омани,
Бо ідольська обіцянка — зола.
А Він, Господь, уділить досить манни,
Аби жила.

А Він відкриє на скалі джерела,
Занурить душу в озеро щедрот,
Аби вона в пустелі злій не вмерла
Земних турбот.

Хоч злобні духи викопали ями
Й прикрили листям пристрастей й спокус.
Вестиме душу іншими стежками
Живий Ісус.