Ісая

Я бачив Господа. Сидів Він на престолі,
На осяйнім престолі золотім,
Кінці Його одежі слались долом
І хмарами вкривали Божий дім.

Лице палало — годі подивитись.
Це світло творить з темряви золу.
А серафими, що над Ним схилились,
Йому співали радісну хвалу.

— Святий Господь, Свят Саваот, — лунало, —
Своєю славою наповнив землю Він.
Від голосу пороги захитало
І задвигтів весь храм — від долу аж до стін.

І заволав я: — Горе, горе маю.
Я занапащений, зайде моя зоря:
Нечистий я, між грішних проживаю —
І бачу Вседержителя Царя.

Тремтів в страху і ждав благоговійно:
Ось ще недовго, ще коротка мить —
Впаде вогонь від Бога непомильно
І плоть моя, і все в мені згорить.

Я бачив Господа! Нехай тепер загину,
Звільнюся зі своєї плоті пут.
Та серафим взяв з вівтаря жарину
І до моїх торкнувся грішних вуст.

— Вже відійшло від тебе беззаконня.
Окуплений твій гріх, ти чистий для небес.
Тобі вже не загрожує безодня.
І я почув — і затремтів увесь.

І промовляв Господь: — Кого мені послати
У світ цей викривати все земне
Велике зло, що хоче панувати.
І я сказав: — Ось я, пошли мене!