Хай моїми стануть всі рани Господнього тіла

Хай моїми стануть всі рани Господнього тіла,
Бо у ранах Твоїх, мій Спасе, вічна сила.

Хай же цвяхи сумління безжально проб’ють мої руки.
Біль у тiлi – це краще, ніж спазми душі від розпуки,
Що чекала у свiтi, що шукала у свiтi, що збирала у свiтi,
А чомусь опинилась у пустці, у бруді, у кліті.

Хай же докорів цвяхи безсердо проб’ють мої ноги,
Бо топтали вони ярмаркові суєтні дороги.
I забившись у болю, гiркiшому від полину,
Я побачу до неба потрібну вузеньку стежину.

А коли я, прибитий на хрест, світ огляну звисока,
Доля правдою-списом до серця проб’є мого бока.
Хай із нього стечуть разом з кров’ю в земну пилюку
Всі думки, всі слова, що Господньому Духу на муку.

В Твоїх ранах відчую свободу від світу i тіла.
О Господня Любове, Ти смертю мене оживила!