Хоч я в тяжкім труді всі дні та ночі

Хоч я в тяжкім труді всі дні та ночі
І не ховаюсь від морозу й злив,
Та, як з’явлюся перед світлі очі,
Спитає Він мене, як я любив.

І не подивиться на мозолясті руки —
Плоть струджена спасіння не дає —
У час і радості всесвітньої, й розпуки
Він тільки в серце зазирне моє.

О, як пектиме погляд, як на споді
Лишилась заздрість чи користь, чи гнів.
Тоді кричатиму: — О Господи мій, годі,
Прости, що всіх любити не зумів!

Прости, що не зберігсь в Твоїй любові.
Що лагідним довершено не став!
А Ти, коли Твоїй сміялись крові,
Усім прощав.

Тож зараз, Господи, коли іще не пізно.
Навчи любити, щоб жертовно жив.
Бо знаю: як труба заграє грізно,
Спитаєш Ти мене, як я любив.