Настанова матері сину

О звідки, о звідки в царя Лемуїла
Така невичерпна мудрості сила?!
Мудрому Масси царю дано знати
Все, що відкрили йому Бог і мати.
Він материнські звістив настанови
Синові власному в щирій любові.

— Сину мій, сину, мої кров і тіло,
Серце моє мене звеселило!
Ти ж — обітниць Божих дар пречудовий!
Мудрий будь в ділі так само, як в слові.
Що би там люди не говорили,
Не віддавай жінкам власної сили.
Хай в тебе буде достатньо міці,
Щоб не відкрити свої таємниці,
Їм не відкрити свої дороги —
І не топтати чужі пороги.
Муж, який жінці своїй відкрився, —
Це все одно, що їй в руки дав списа.
Ним вона, тільки кохання минеться,
Рано чи пізно достане до серця.
Та, яка ніби любила, кохала,
Не одного вже царя зруйнувала.

Сину мій, сину, вином не бався.
Згине отой, хто до нього допався.
Ні, не цареві хмільні напої —
Не переможе з гріхом у двобої.
Цар як уп’ється — закон забуде.
Будуть без права і захисту люди.
А особливо страждатимуть бідні.
Їх шахраї пригноблять безстидні.
Дайте вина тому мужу, що гине,
В кого серце сумне та безсильне.
В кого геть занепалий дух,
Хто від болю осліп та оглух.
Вип’є він — і забуде про горе,
Стане йому по коліна море.
Не відчуватиме болю та мук
І від біди не ламатиме рук.

Ти ж відкривай уста кожнім немові,
Хай свою скаргу виллє у слові.
Вислухай справу його милостиво —
І розсуди її справедливо.
У боротьбі за життя щоденній
Мають право на суд нужденні.
Будеш імені царського гідним,
Як правосуддя даватимеш бідним.

Хто знайшов жінку чеснотну, невинну —
Той віднайшов найдорожчу перлину.
Цінність її понад перла усі —
Сяє вона у сердечній красі.
Богу вклоняється благоговійно.
Їй чоловік довіряє постійно.
Знаку нема в ній для ревнощів й смутку,
Тож його дім повен миру й прибутку.
Сильна чи втомлена, чи недужа —
Тільки добро вона чинить для мужа.
Скільки б із ним не прожила —
Не помишляла ніколи зла.

Жінка порядна роботи повна,
В неї в руках як не льон, то вовна.
Тче і пряде, золить і полоще —
Робить своїми руками охоче.
Хліб допроваджує в дім по-мистецьки,
Ніби оті кораблі купецькі.
Зірка ранкова не засвітила —
В неї пожива й спонука до діла.
А коли усміхнеться ранок —
Робітники знають свій розпорядок.

Як доброчесна дружина і мати,
Часу не має вона сумувати.
Ні на хвилинку не сяде без діла,
Пояс її — бадьорість і сила.
Ним підперезана дуже старанно.
Знає вона, що працює не марно.
Труд на добро, і йому вельми рада.
Ніч — та не гасне її лампада.

Про відпочинок у неї ні гадки —
До веретена спішить, до прядки.
Забуває вона про втому —
Доглядає усі ходи дому.
В неї праця — як щира молитва.
Ще не їла хліба лінивства.
Всі в її домі робочі та ситі.
Руки її до бідних відкриті.
Хто б не прийшов до її порогу —
Руку простягне на допомогу.

І холоди не страшні її дому,
Всі бо подвійно зодягнені в ньому.
Ще й килимами встелила палати,
Вміє вона їх майстерно ткати.
Як господиня — і честь має повну,
Одяг її з кармазину й вісону.
Наче княгиня, і що там казати —
Їй до лиця найбагатші шати.

Кожну роботу робить від серця.
Зробить усе, за що не візьметься:
Із-під її легкої руки —
Людям на продаж туніки тонкі…
А пояси купцям домоткані
В неї виходять міцні, бездоганні.
Все вона знає, усе врахує —
І покупців через це не бракує.
Річ добре зроблена має чари —
Тож не лежать довго в неї товари.
Мудро вона продає й позичає.
Впевненість кожен у ній помічає —
«Сила та пишність одежа її».
Буде прибутку на довго сім’ї.
Буде в теплі та в добрі рідня.
Тож сміється вона
до прийдешнього дня.

Жінка чеснотна умом здорова,
В неї спокійна, лагідна мова.
Мудрість у неї дуже велика.
Шана в устах її до чоловіка.
Знає вона: якщо вони вдвох —
Для чоловіка створив її Бог.
Знає вона, що йому належить,
Тож за словами своїми стежить.
Все лиш для нього — добра цілі грона.
Жінка чеснотна — мужу корона.
Носить у серці пересторогу:
Мужу догодить — догодить Богу.

А чоловік її чистий, здоровий,
Людям у брамах міста відомий.
Кожен його шанобливо вітає.
Разом із старшими він засідає.
Судить при брамах Божий народ —
Мудрість йому дарував Сам Господь.
Мужу приймати шану годиться,
Надто як вдома свята помічниця.
Славу вона буде з мужем ділити.
Будуть її величати діти.
Буде хвалити і чоловік:
— В мене таки не малий вже вік,
Й бачив багато жінок святих,
Ти ж перевершила їх усіх!

Врода — марнотна, краса — то омана.
Жінка ж побожна завжди кохана.
Богобоязна жінка по праву
Буде приймати і честь, і славу.
Їстиме ситно із рук своїх плоду,
Буде і хвалена, й люблена зроду.