Загублений, занедбаний і зболений

Загублений, занедбаний і зболений,
Блукав у світі, наче ув аду.
І нерв душі, чутливий, бо оголений,
Надіявсь втишити в мирськім чаду.

Та він — ще більш чутливий, ще болючіший.
Я утрачав терпець — заходивсь від плачу.
Нарешті день прийшов: — Не можу більше, Боже мій,
Врятуй, утіш, — у відчаї кричу.

Цей світ брудний, лукавий і обманливий.
В нім пристрастей тілесних каламуть.
І я у нім брудний, і я цим світом зранений,
І хтиві почуття і у мені живуть.

Душі моєї нерв тоді лиш угамується,
Коли очистиш все моє єство,
Візьмеш зо світу, що в гріху біснується,
І так, чого й в Содомі не було.

Навколо бруд, брутальність і корисливість,
І зрада скрізь панують, мов царі.
У Тебе ж чистота, у Тебе ввічливість,
Любов в Твоїй країні, що вгорі.

Її я спраглий, я за нею зболений.
Кайданів самоти не розірву !..
А Він сказав: — Ти мною усиновлений,
Я у Христі усіх синами зву.

Його рука давно тобі простягнена
І жде у час твоєї марноти.
Вона пробита і жорстоко зранена,
Та тільки нею і спасешся ти.

Вже часу обмаль. Більше не обманюйся.
Вогонь, що йде, тебе не обмине.
...Вхопивсь за руку. І тепер втішаюся
Хвалою Богу, що почув мене.