Благання України

Україно, ти — зболена мати,
Довелося тобі страждати!
Пребагато зазнала зла,
Але мститися не могла.
Помсти, рідна, ти не хотіла,
Бо завжди й ворогів любила.
Ти не здатна на люте зло,
Хочеш ти, щоб добро цвіло.
Ти ніколи не проклинаєш,
Тільки просиш, тільки благаєш.

Діти любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли ходить зрада між вами,
Зло веде моїми містами.
Діти любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед ницістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти любі, за вас вболіваю
І на правду благословляю.
Йдіть до єдності, дочко і сину, —
Втіште неньку свою — Україну.

На твою материнську долю
Випадало багато болю.
Зневажали тебе власні діти,
Та встаєш ти, щоб далі жити.
Не боїшся ні праці, ні мук
Від чужих і від рідних рук.
Україно, як справжня мати,
Йдеш до Бога правди шукати
І ніколи не проклинаєш,
Тільки просиш, тільки благаєш.

Ти вмовляєш покинути зраду,
Вибирати не лжу, а Правду,
Ти благаєш лишити зневіру
І прийти до братнього миру.
Україно, твої старання —
Щоби діти прийшли до єднання.
Бо народ і щасливий, і сильний,
Як іде по життю нероздільний.
Ти ніколи не проклинаєш,
Тільки просиш, тільки благаєш