Мій любий краю

Мій любий краю, у тобі печаль
Років зневаги, відчаю і болю.
Стискає серце невимовний жаль,
Що маєш гірко-полинову долю,
Що у тобі завжди дзвеніла сталь
Й червоно умивались близь і даль.

Ти марив бути мирним, ти хотів
Гостей приймати щедро й проводжати,
А мусив зустрічати ворогів,
Коритися і під ярмом стогнати.
Але ти завжди про свободу снив
То квітом крові, то колоссям нив.

І ось ти вільний, та господар твій
Забув свій рід мамоні на догоду.
Із тебе вийшов, та тобі чужий,
Відрікся і Розп’ятого, і плоду.
А плід Його є добрий, золотий —
У нім любов, повага й супокій.

Мій краю, чуєш: виє хижий вовк...
І хмарами клубочиться тривога.
Вбиває в землю московин кілок
Із обрисами кровожерця-бога.
Зведе тебе диявольський божок,
І станеш пусткою, де морок і пісок.

Поклич Христа, нехай Його сліди
Скрізь відіб’ються на твоїх просторах.
Хай Він торкнеться і землі, й води,
Зайде у ліс, у степ, гостює в горах.
Бо лише з Господом, мій краю, лиш тоді
Не знатимеш ні горя, ні біди.