Зріднився я з тобою, любий Луцьку

Зріднився я з тобою, любий Луцьку.
Мені ти наче друг, мов брат, мов тато.
Ти простягав на поміч щедру руку,
В якій добра знаходив пребагато.

Зустрілись ми з тобою в інституті,
Де записався я у педагоги.
До тебе з того часу, як прикуті,
Думки, і серце, і, звичайно, ноги.

Завжди давав мені свою пораду,
Завжди приносив докори чи квіти.
Це ти привів мене у «Лесин кадуб»*,
Як став на вірші я хворіти.

Коли любив смертельно й ненавидів,
Водив мене на Любартові вежі
І там красою дивних краєвидів
Гасив в моїй душі палкі пожежі.

Коли було то холодно, то жарко
В обіймах смутку, хвилювань та жалю,
Ти на алеях Лесиного парку
Розвіював мою нудьгу й печалі.

Коли ж, втомившись, падав у зневіру,
То бридив світом, то втікав із дому,
Ти в прохолодних тихих водах Стиру
Знімав з душі та тіла давню втому.

Ти і самотності загоїв рану.
О, то були хвилини пречудесні,
Коли вказав ти на мою кохану
В музейнім храмі Українки Лесі.

Зі мною ти чи дощ, чи завірюха.
І, мабуть, разом нам життя прожити…
Ти поряд був, як баба-повитуха,
Коли мої народжувались діти.

Я дякую за серце небайдуже,
Що не виказував в турботах втоми.
Але тобі найбільше вдячний, друже,
Що ти мене з Ісусом познайомив.

Мені Він більш як друг і більш як родич,
Господь Він мій, життя мого натхнення.
Це Він зміцняв твої любов і поміч
Своїм Божественним благословенням.

«Лесин кадуб» – літстудія при молодіжній газеті.