А небо кличе

А небо кличе...
I відлуння в серці.
Скипають сльози туги ув очах.
До себе промовляю: — Чоловіче
Круг тебе жах!..

А небо просить.
I клубок у горлі.
I хочу, хочу, хочу тих приваб...
А суєта говорить: — Досить,
Ти — раб.

А вись благає.
А душа вже — рана.
Хтось серце взяв ув обручі-вужi.
Безсилля, лише крик злітає:
Допоможи!