Розмова з Богом

1.
Мій Господи, володарю скарбів,
Тобі належить геть усе на світі.
Ти можеш з цього кожному вділити,
Аби лиш захотів.

Я розумію, не в достатку суть.
Та дай достатку. В Тебе стільки вірних,
Таких багатих і таких покірних,
Скажи їм — і дадуть.

Чи, може, покажи, де закопав
Хтось невеличкий горщик срібла.
Зробив би я за нього стільки діла —
Усіх би здивував.

Чи, може, хоч роботу віднайди
І зовсім не важку, і прибуткову,
Щоб землю не копав, не пас корову
Й не мав біди.

Чи, може, Господи... Та в Тебе способів
Багато є, щоб збагатити.
Ти ж можеш легко так вчинити,
Щоб я радів.

2.
Мій легковажний недбайливий сину,
Аж надто ласий ти на дармівщину.

Хтось подарує, дасть чи допоможе...
Багато покладаєшся на «може».

А «може» не приходить від безділля.
Щоб мати дар, то приклади зусилля.

Приклавши сили, застосуй уміння,
А, окрім цього, треба ще терпіння.

І жди у праці тихо і смиренно,
То матимеш свій скарб — це вже напевно.