Вуста втомились, бо душа в знемозі

Вуста втомились, бо душа в знемозі.
Душа в знемозі, бо під гнітом дух.
Любові вогник непомітно вщух
І вже не світить на земній дорозі.

Закам’янів, затьмарився, оглух.
Де мир, де радість? Зміями тривоги.
Щось страхітливе наставляє роги,
І в голові думки дзижчанням мух.

Безсилі руки і не носять ноги.
А праця жде, а ждуть нові поля.
Обридливе усе, обридлива земля
І простої не віднайти дороги.

Коли ж кінець, коли, коли обнова?!
О Господи — ти батько мій і друг —
Звільни з-під гніту волелюбний дух —
Душі для радості й вустам для слова.