А морок — він гидує співчуттям

А морок — він гидує співчуттям.
Гидує душами — вони йому буденні.
Він грається і смертю, і життям,
Йому жорстокі служать і непевні.

Що мороку всі прагнення небес
І рощене роками і віками?
Він загризе безвинних, наче пес,
Зруйнує без жалю найкращі храми.

Він і засипле спраглим джерело,
І заведе заблуканих до звірів,
І як святе і добре не росло б,
Він зробить так, щоб в це ніхто не вірив.

Цей морок — Молох, і в його очах
Одна жага, жорстоке устремління:
Хай богом в кожнім серці буде жах,
Нехай виконуються всі його веління.

О мороку, ти не гніти цей світ,
Не будь горінню сонця на заваді.
Безвір’я людства — козир твій і щит,
Живеш ти на людському безпорадді.

Даремно мчиш до чорної мети,
Та всіх не заженеш в могилу.
Розсиплеться твій щит із темноти
І безпорадність виросте у силу.