Серце люду, сповнене вад

Серце люду, сповнене вад,
Не лікують слова покірні.
Швидше б кинути світ цей зрад,
Де і радні невірні.

Кожен хворий, якщо не помер,
Й став на стежку корисливу й вперту.
В цьому світі бояться пожертв,
Що ж казати про самопожертву.

Що не муж, то у себе раб,
Гріх приймає немов дарунок.
Багатьом найдорожчий скарб
Власний гонор і власний шлунок.

Не підставлять ні пліч, ні грудей,
Щоб підтримати в час непевний.
Дуже важко знайти між людей,
Хто в служінні любові ревний.