Сльозу зронити другу в камізельку

Сльозу зронити другу в камізельку,
Що в світі неповага і нечесність,
Й за хвильку нагло розімкнути пельку
Підтвердивши: людина — суперечність.

А потім глянути у небо мрійно:
Ото б туди, де, певно, всі раюють.
Махнути знов рукою безнадійно
Й віддатись почуттям — нехай керують.

Хтось дорікне, спокійний і сумирний:
— А вічність близько, руки лиш простерти.
Відповісти: — О, я такий, я щирий...
І не признатися, що страшно вмерти.