Тісно стало між власних стін

Тісно стало між власних стін.
А у серці — іще тісніше.
Так болить мені рідний син —
Добрий син, неслухняний більше.

Він вогнем на батька не дише,
Не нашкодив поки що ніде,
Та сваволя його веде
На біду, на щось значно гірше.

Я недобрі слова терплю,
І непослух його пробачу,
Та з синами за вперту вдачу
Сам Всевишній стає на прю.

Він за батьківські сльози й журу
Дорікне їм невдачами й болем:
Сильний стане слабким і кволим,
А багатий — бідним і голим
Й упаде в боргову діру.

Бог ламає гордість синів,
Мститься Він за отцівські печалі
І карає часто до жалю
Тих, хто прощення не просив.

Ось тому найдорожче зі слів
Жду почути — і дочекаюсь:
Тихе, щире синівське «каюсь»,
Що на милість змінює гнів.