Тремтить душа — їй холодно у світі

Тремтить душа — їй холодно у світі,
Незатишно в оточенні гріха,
Де погляди лихі, слова несамовиті,
А зичливість глуха.

Їй лячно так, їй хочеться сховатись
У затишок, в обійми рідних рук,
Аби ніколи вже не зустрічатись
З творцем розпук.

Він нависає, наче чорна хмара,
Щоб, насміявшись, кинути у прах.
Та гордовита, демонська примара —
Бездумний страх.

Присутній він — і вже душа страждає.
Собі бридка, втікає від людей,
І що зробить, сказати що — не знає,
І наче без очей.

Утоптана у землю самоцінність.
На волосинці, щоб не впасти вниз.
О, зболене життя, життя-повинність
У океані сліз!