Батькам здавалося

Батькам здавалося: ці діти безтурботні,
Самі розваги в них на думці — й тільки,
Вони без них блукатимуть голодні,
Лишати їх не можна без опіки.

Та ці дівчата, лагідні, тендітні,
Ці юнаки, завзяті і натхненні,
Уже думки плекали заповітні
Піти в краї далекі та безмежні.

Не для пригод, щоб нерви лоскотати,
Не ради вражень і не для багатства,
А щоб нести від хати і до хати
Живе і незнищенне Слово Царства,

Щоб у краях непевних, зледенілих,
Де душі і земля важкі, холодні,
З любові іскор Божих, невгасимих,
Запалювати вогнища Господні,

Щоб грілися врятовані з безодні
Льодів і мороку — і серцем відтавали,
І радісні життям, і щастям повні
Христу співали.

Вони невтомні в Божім благовісті —
Бо треба, щоб земля про Спаса знала.
І славиться Господь на кожнім місці,
Де їх нога ступала.