Двадцятому століттю

Двадцятий, прощавай! Ти був жорстокий.
Ти шматував тіла і душі, наче звір,
Ніс ненависть свою в долини і до гір —
І скрізь, де був, усі втрачали спокій.

Двадцятий, прощавай! Ти був лукавий.
Пишався, що великий гуманіст,
Але вчинив з усіх найбільше вбивств
І мучив таборами люд безправний.

Двадцятий, прощавай! Ти був кривавий.
Червоний колір надто полюбив —
І все палало від червоних злив
В ім’я твоєї слави.

Півсвіту прапором червоним оповив,
Всіх неугодних укидав у рів,
Закопував живими й утішався,
Що ради людства дуже постарався.

Ти бунтував. Вогні революційні
Палили душі винні й безневинні.
Ти долі руйнував, мов карткові будинки,
Ти відбирав в дітей хлібні шкуринки —

Ти мучив голодом, бо втратив жаль і страх.
Видовища твої — паради плах.
Безправ’я сіяв ти в ім’я ідей великих,
Плодив людей жорстоких і безликих —

Усяку підлу і лукаву гадь,
Що вміє вбити, вкрасти і збрехать.
Гнав Бога з краю, з душ людських болючих.
О, як ти вірних Господові мучив:

Їх в тюрми слав, в сніги, у болота
Лише за те, що визнали Христа.
Ти не зважав на сльози їх пекучі.
О, як ти війнами всіх мучив!

А то був тільки бунт, а то була лиш заздрість,
А то була проста людська ненависть,
Що зодягнула демонське вбрання,—
І плакала у відчаї земля.

Та зупинив Господь твій дикий бунт
Й тобі на шию начепив хомут.
І відійшли царі атеїстичні...
На віки вічні?..

Двадцятий, прощавай! Ти був стражденний.
Поміж твоїх жахних поневірянь
Мільйони відбулося покаянь
На мир блаженний.

Бо кожен, змучений в душі своїй і тілі,
Не покладавсь на власні сили,
До Бога кликав зболено що змоги,
Чекаючи від нього допомоги,

І пізнавав, що тільки ув Ісусі
Відновиться на силі і на дусі,
Що тільки у Спасителі, у Нім
Віднайде рідний дім,—

І більше не лякала нагла смерть,
І серце наповнялось вщерть
Любов’ю і спокоєм неземними —
І славословив Бога щохвилини.

Двадцятий, прощавай!
Засвідчив ти свободу
Моєму змученому рідному народу.
Він волю вистраждав,
та зовсім нещасливий,
Бо майже кожен син його зрадливий,
Бо злодії домашні й нечестивці
Не напились ще батькової крівці.
Та, Господи, твоя любов і милість
Віллють йому у серце честь і гідність —
І кожен син його в святім пориві
Творитиме діла благочестиві,—
І прийде справжня воля і свобода —
Христова!

Двадцятий, прощавай! Тебе всі полюбили,
Кому Христос явив Себе у силі.
Вони не бачать чорних лихоліть.
Для них ти краще із усіх століть.

Двадцятий, прощавай!..