Колись дідусь любив церковні служби

Колись дідусь любив церковні служби,
Свічки, хрести, ікони православні.
Вони, здавалося, такі святі та славні,
Що в церкві тій ночами й днями був би.

Він радо прислуговував попові
І заповзявся Біблію читати,
Бо більше прагнула душа пізнати.
А де знання, якщо не в Божім Слові?!

Немов до джерела, припав до нього.
Пив спрагло, жадібно — не зупинити.
І став отак помалу розуміти,
Що в святощах його нема святого.

У день борні душевної важкої
Фальшиво загули церковні дзвони…
Покинув дід всілякі забобони
Заради Євангелії святої.

Із Біблії Сам Бог йому озвався:
«Поглянь, навкруг язичництво панує.
Свічки, ікони, ризи — все це всує,
Якщо зі Мною не спізнався.

Даремні до усіх святих моління
І цілувати хрест тобі негоже, —
Твоїй душі ніщо не допоможе,
Бо Я вмирав за тебе, Я — спасіння.

Покайся у гріхах переді Мною,
Вдягнися у Мої вісонні шати,
Бо можу в чистім серці пробувати,
Наповненому вірою й любов’ю».

Я дякую тобі, дідусю мій Терешку,
Що зростив євангельське насіння,
Що ради Господа терпів гоніння
І спрямував наш рід на Божу стежку.

Вона вузька, на ній багато терня,
Але і квітів запашних не менше.
Бо дихати стає і жити легше,
Як в Боже увійти благословення.

Я дякую, дідусю, зі сльозами
За всі твої печалі та страждання,
За муки всі твої — бо покаяння
Й мені даровано твоїми молитвами.

Надіюся, що ми з тобою схожі,
Бо нас єднає кров твоя й Христова,
Єднає благодать Святого Слова,
Ще більш з’єднає зустріч в Царстві Божім.