Відтворюю обличчя напівстерті

Відтворюю обличчя напівстерті,
Силкуюся згадати до розпуки...
Твої ж блакитні очі, ніжні руки
Закарбувались в пам’яті до смерті.

І голосу твого мінливі звуки
Пригадую, неначе поряд чую.
Всміхаюся до себе, розкошую...
І мир, і втіха — мов нема розлуки.

Між нами відстань дуже безпорадна,
Бо кожен раз в моїй палкій уяві
З’являєшся — красива і принадна —
І розсіваєш усмішки ласкаві.

Тягнусь до тебе, прагну поцілунку,
Та ти зникаєш — і нема рятунку.