У осені завжди шукаєм плоду

У осені завжди шукаєм плоду –
І тішимось, бо в неї він є зроду.
Бо завше осені прекрасний дивний сад
Багатий і на груші, й виноград,
На сливи і на яблука багатий, –
Вона ж бо любить людям догоджати.

Як догоджають нам – таки приємно.
Але чи любимо годить взаємно?
Бо ж наш людський свавільний, впертий рід
Так рідко у собі плекає плід,
До того ж, задоволений та ситий,
Не поспішає Богу догодити.

Бог осінню запобігає лиху,
Плоди приносить – й має з того втіху.
Та Він надіється знайти у нас плоди
І зазирає в душі нам завжди,
Чи не побачить раптом в ній любові
Або терпіння в ділі та у слові.

Отож, під старість, у осінню пору
Частіше думаю про милість та покору.
Хоч жив пристойно, не якийсь там жак,
Та де плоди? Без милості ніяк
В блаженний вічний край не доберуся,
Що приготований стражданнями Ісуса.

Будь милосердний, Отче, Христа ради,
Здичавілі не зрубуй виногради,
Ще буде плід на їхньому гіллі,
Аби Тобі покласти на столі –
Плоди солодкі, благодаті повні,
Плоди життя, плоди сердець духовні.