Він народився

Він народився зовсім не по-царськи,
В хліві убогім на постелі з сіна…
Марія ніжно пеленала Сина
У переповненні жертовності та ласки.

І очі сліз її щасливих повні,
Хоч болю стільки – аж лилося з чаші…
І усміхнулася собі, згадавши,
Як Він штовхався у святому лоні.

І як Іван відчув Його присутність,
Хоч їх обох ще не було на світі,
І як Єлизавета у привіті
Їй провіщала осяйну майбутність.

А нині очі Мами бачать диво –
Дитятко Боже і свою кровинку.
– Який Ти любий, найдорожчий Синку,
І як я хочу, щоб Ти жив щасливо!

В промінні осяйному явлень віщих
Була готова Сину все віддати.
Та не могла збагнути ніжна Мати,
Що народився Він для щастя інших.

Його в палатах царських не вітали.
В хліві убогім на постелі з сіна…
Але у небі зазвучала пісня,
Якої жодному цареві не співали.