I хоч я знаю мови всі земні

I хоч я знаю мови всі земні,
I розумію й ангельське повчання —
Та цим ніяк не втішитись мені,
I не закінчаться страждання.
Я буду наче мідь дзвінка,
I бубон чутиметься в слові,
Мій спів — мелодія гірка, —
Нема любові.
Коли й по світу йду не навмання,
Майбутньому дивлюся в очі,
I всі мені відкрилися знання,
Всі порухи пророчі,
I навіть маю віру, що без меж,
I вказую дорогу річці кожній,
Рівняю гори для майбутніх веж —
Та без любові все, —
То я порожній.
Прийде ж бо час — замовкнуть мови всі,
Були знання — i їх не стане,
Впаде кінець всій зовнішній красі —
Вона зів’яне.
Здивуєтесь: пророцтва не збулись —
Їх мовила ж душа непересічна?
Це все земне — i знищиться колись,
Любов же — вічна.