О Творче Всесвіту, це Ти дітей моїх

О Творче Всесвіту, це Ти дітей моїх
Зіткав у лоні жінки благодаттю
Й оберігаєш ангельською раттю
Для днів Своїх і вічних, й золотих.

І сина дав, неначе посланця,
Мені на втіху й на випробування,
Бо він перейме батькові бажання, —
Чи ж всі вони є гідними вінця?

Синочку мій, спасенним до лиця
Довіритися щиро Божій волі.
Віднайдеш в ній живих джерел доволі,
Вони ж течуть любов’ю без кінця.

Синочку мій, ти і Господній син.
Тебе Він всиновив ще на Голготі,
Аби ти пробував в Його щедроті
І обминув стежки, що на загин.

О, як я жду, коли в твоїй руці
Святого Слова гострий меч побачу,
Що думку тне і пристрасну, й ледачу,
Спроможну ввести в ад наприкінці;

Коли угледжу, що мій син — вже муж,
У всеозброєнні християнина,
І віри щит в руках мойого сина, —
Нехай стріляє стародавній вуж.

Всі стріли будуть падати до ніг,
А він ітиме в небеса сміливо.
Його ти не зупиниш, чорна сило,
Тебе Господь давно вже переміг.

Рости, мій сину, на святі діла.
Рости, бо в Бозі ти спасіння маєш,
Щоб я почув, як радісно гукаєш:
— О Творче всесвіту, Тобі моя хвала!