Молилися учні, та так, аж гуло

Молилися учні, та так, аж гуло,
Будинок, здавалось, тремтів,
А в тих молитвах пребагато було
І клятв, і піднесених слів.

Й освідчень в любові було, й обітниць
Так рясно, що й не полічить.
І плакали учні, і падали ниць
В натхнення найбільшу мить.

А вставши з молитви, вертались вони
До власних щоденних потреб:
Вже виросли дочки, змужніли сини,
Де заробити ще б?..

А то ще вдавались до різних змагань:
Хто більше з них любить Христа.
Того не кажи, там не сядь, там не стань,
Той злий, не духовна та…

А стрінуться разом – вже й мови нема:
Так тихо, мовчать, мов чужі.
Між душами ніби прозора стіна,
Стискають серця́ вужі.

А раз, як зібратися їм довелось
І кожен в молитві кричав,
З’явився між ними Господь Христос
І лагідно проказав:

– Щоб вас пізнавали як учнів Моїх,
Не досить гучних молитов.
Ви учні Мої – як покинете гріх,
Як буде між вами любов!