Чужим набридло бути й непокірним

Чужим набридло бути й непокірним,
Мені болить стриміти, битись, Боже!
Не хочу бути і дрібним, і сірим,
Але в прокрустове втискаюсь ложе.

Мощусь із відчаєм і стукаюсь об бильця.
Я так втомився від такої долі...
Іди, Прокрусте, хай вже зблисне криця
Й позбавить волі.

Без ніг, без голови чи зітнеш крила...
Може, все втішиться і, може, все минеться...
Прокрусту зрозуміло: він без діла.
Стоїть, сміється.