Замало мук — й немає сил страждати

Замало мук — й немає сил страждати.
До прощення, здається, задалеко.
І ждати важко, й вірити нелегко,
І мозок б’ється розламати ґрати.

О купіль болю — чистоти багаття!
Гріховних насолод вже не зазнати.
Радіти хочеться і хочеться ридати,
Що світ цей не дарує щастя.

Та що сказати мозку, цьому гному,
Який гігантоманією хворий?
Світ цей незатишний і зовсім не просторий,
Бридке життя і я бридкий у ньому.

Танок конвульсій в крапельці отрути...
Останній жест останньої спокути?..