Хоч серце рветься — та міцні окови

Хоч серце рветься — та міцні окови,
Їх не порве, нескорене, ніяк.
Лише себе поранило до крові.

Воно — стражденний та палкий вояк,
Який не терпить рабства і полону.
Його вже не вгамує біль і ляк —

І буде битись, рватися до скону,
А затихатиме — то щоб зібрати сил
Знов кинутись на дику перепону.

І лише серце без вогню, без крил,
Байдуже, безнадійно сонне,
Не хоче бою і шкодує жил...

Існуй, ліниве, сіре, забобонне, —
Тебе ніколи небо не пригорне.