Сьогодні серце — віск, а завтра — сталь

Сьогодні серце — віск, а завтра — сталь.
Мій доторк — лід, а то мов жар долоні.
Як полонити прагну я печаль,
То опиняюсь сам в її полоні.

І що за серце маю? Хто б сказав?
Прийшов, аби морозити чи гріти?
Впаду в болото, в полум’я заграв —
Втону чи доведеться спопеліти?

Для чого тут? Де відповідь знайти?
Які до мене прошепочуть сфери?
Можливо, був я змушений прийти
Відкрити за життя у вічність двері?

Можливо, мій прихід ховає суть,
Яку ще суєта не встигла стерти?
Я на землі, а отже — в путь, у путь,
Бо так жахливо жити, щоб умерти.