Ми у щастя — мов жебраки

Ми у щастя — мов жебраки...
На тремтячі, жалісні звуки
Воно скупо кладе мідяки
В наші млосно простягнуті руки.

Так приємно в долоню пече
Та іржава дрібна монета...
Може, може, невдача втече...
Може, струхнуть її тенета...

Може, буде яснішим день...
Може, краще замають квіти...
Вистачає щастя лишень,
Щоби тільки на хвильку зомліти.