У круговерті слів облуди

У круговерті слів облуди...
І день сумний, і звідкись жаль береться.
Ти, віща думко, стукаєшся в груди?
Мерщій до серця.

Мерщій, прошу! Не заважай, буденність!
Геть, смутку, я не дамсь заволодіти!..
Прийшла ти, думко, маю певність,
Мене будити...

О ні. Це так — примарилося тільки...
То вітер в шибку стука, стука...
В мені печаль відломленої гілки —
І щем, і мука.

Не втратити б ту мить, не загубити...
Полон жалю, холоне все гаряче...
Я далі сплю, мене не розбудити...
А думка стукає і плаче...