Не вибратися серцю з марноти

Не вибратися серцю з марноти.
Вона над ним, мов океан, хлюпоче.
Благає серце: — Господи, прости,
Дай слово рятівне, пророче.

Дай слово, бо у ньому все,
Аби я вирвалось на волю.
А ця марнота занесе
У вир відречення і болю.

Мене вже оточила зусібіч
Думками про вінок чи лаври.
Але яка то буде ніч,
Який то біль покари!