«Ненавиджу!

Будую як умію і як знаю
Хатинку спокою, куточок раю
І вибираю кращі із прикрас,
Щоб вигравали в ньому повсякчас.

Йде до кінця натхненне будування —
І ув очах моїх замилування,
Й не ухиляюсь від передчуття
Блаженного і тихого життя.

Але «ненавиджу!» — як бомба терориста —
І нагла, і руїнна, і вогниста,
І трощить, й спалює усе, що будував.
І в розпачі приходжу до нестями,
Бо вкинена чарівними вустами,
Тієї, що кохаю і кохав.