Світ мало любить, більше зневажає

Світ мало любить, більше зневажає.
Не хочеш ріжок, то дістанеш ґульок.
Розстало серце — й знову замерзає,
І ось на ньому вже вінок з бурульок.

А то раптово, мов удар обуха
Тобі по серцю, біль.
Бо рідне губиш,
Бо серед ворогів побачив друга,
Якому вірив і якого любиш.

Це виняток, а чи закономірність?
Не можеш заспокоїтись в журбі,
Бо щиро понадіявся на вірність,
Та обманувся — й мучишся в собі.

Відбившись від думок лукавих,
Я тішусь, що душею не помер,
Що ні зрадливих, ні кривавих
Моє життя не забажало жертв.

Я від своєї совісті навчився,
Не ждав чиїхось підленьких порад:
Ти в тому ділі помилився,
Яке чекає хитрості і зрад.

Давно вже над тобою помста кряче,
Бо в лицемірстві ти мастак.
Мить — й серце з відчаю заплаче
І злущиться на ньому лак.