У немочі не віднайду рятунку

У немочі не віднайду рятунку —
Тужу, сумую, падаю, встаю
І знову йду, аби напитись трунку
В святім краю.

О немоче, ти заважаєш вміло,
Та кроку до мети не зупиняй.
Не можна входити байдужо і безсило
В той край.

Відкрийся, серце, переймись стражданням,
Росою окропися, ти, черстве!
Душа палає неземним бажанням
І пута рве.