Вбивай в собі людське, до смерті зрань

Вбивай в собі людське, до смерті зрань,
Упившись радістю в насиллі, —
Дух не зречеться від повстань:
В безумстві тіла, у жорстокім ділі
Зупинить руку й скаже: — Перестань
Ходити у свавіллі.

У вирі бруду, у диму бажань
На вищі вкаже цілі
І нагадає тяжче із вигнань
І про життя в горнилі.
І навіть в полум’ї страждань
Шептатиме: — Це ти призвідник.
І виведе на дуже гостру грань,
Де заволаєш: — Боже, грішник!
Чекаю прощення, звільни від покарань!