Вечір втаємничує життя

Вечір втаємничує життя,
Одягає слово, речі в хмари.
Забувають денне небуття
Тиша, шепіт, шелест і примари.

Десь шурхоче листя за вікном.
В шум його уплетені зітхання.
Розганяє по подвір’ю гном
Наші сни й бажання.

Зойкнув сонний відчайдушно птах,
Десь в гіллі залопотіли крила
І у вікна заглядає страх,
Щоби кров німіла.

Сяйво блідо сріблить виднокруг.
Все — холодне, мов з фольги, — розквітло...
Це чаклує тіням й духам друг —
Місячне світло.