Павлова хатинка

Павлусь — вигадник-трудівник.
Йому без діла не сидіти —
Аби робити і робити,
Бо до роботи звик.

Хоч він мав невеликий вік,
Хатину взявся будувати, —
Так забажав своєї хати
Малий ще чоловік.

Отож, велося будування
Від раночку аж до смеркання.
Пішли в хід татові стовпи.
Є каркас — тож навкруг ліпи.
А з чого? Із обрізків, так.
Як добре — близько є тартак.
Хутчій за ровер — і помалу
Зібрав на дім матеріалу.

А потім молоток у руки —
І залунав навколо стукіт.
Важка робота, хай їй кат,
Але який став результат.
Хатинка вийшла пречудова,
Висока, бо двоповерхова.
Стіл, лавки, сходи і балкон,
А зверху крісло ніби трон
(Сидів Павлусь в нім як барон).

Збігались до хатини діти,
Щоб в кріслі-троні посидіти,
Щоби по сходах поскакати,
Щоб на балконі постояти.
І скільки сміху тут було!..
Шуміло, на усе село.

Що ж, час дитинства швидко збіг.
Не чутний вже дитячий сміх.
Павлусевій хатинці рад
Тепер лиш дикий виноград,
Бо він знайшов в ній дуже впору
Собі таки стійку опору.
А ще знаходить часто в ній
Свій сон наш Кося — кіт рудий.
Але я знаю, любий сину,
Зведеш ще не одну хатину,
Ще не один красивий дім
Собі на радість і усім,
Бо ти уже зумів пізнати,
Що щастя — жити й будувати
Й життям Ісуса прославляти.

Хай наш Господь у кожну мить
Тебе, синок, благословить!