Присвяти

Школа. Учні, учителі — велика сім’я

Учительці Валентині Мартинюк із вдячністю
Школа. Учні, учителі — велика сім’я.
А ви були, ніби мама, мені, вчителько моя.
Ви були добра до мене і дуже мені цікава,
Мені подобалась мова ваша і ваша постава.
Великі проникливі очі, струнка, висока...
Дивитись на вас було — радість для мого ока.
Я слухав з приємністю голос ваш оксамитний
І дуже старався бути до вас привітним.
Мені були усмішки ваші — неначе квіти.
Щоб ви усміхались, я прагнув вам догодити.
І не жалів зусиль, своєї наснаги,
Щоб вашої мати хоч трошки уваги.
Коли ви рукою торкались мого волосся,
То я вважав, що щастя моє збулося.
Я вас ревнував і боровсь із собою щосили,
Коли ви когось із хлопців хвалили.
Я вас присвоїв собі — і то дуже сильно,
Учителько добра моя — Никандрівно Валентино.
Дитинство закінчилось — і я поїхав у світ,
Навчання, робота — минуло багато літ.
Друзі, діти, дружина зі мною поряд,
І ви, моя вчителько — прекрасний мій спогад.
Я так мало хорошого сказати вам встиг...
Свої почуття, ніби квіти, кладу вам до ніг.
Ви не з нами уже, ген за земним порогом.
Моя вчителько добра, спочивайте із Богом.
Неоцінені, мабуть, найбільш на землі
Наші звичайні шкільні вчителі.
— Василь Мартинюк
·
← Усі вірші розділу «Присвяти»
розмова

Коментарі

Усі коментарі модеруються автором перед публікацією.