В житті без друзів буває похмуро

В житті без друзів буває похмуро...
Тебе ж мені Бог послав, брате Юро.
Бо часто траплялось, що нерви боліли —
Не мав я прикладу мужності й сили.
Не мав я прикладу стійкості в болю,
Не знав, як свою шанувати волю.

Той приклад, брате, в тобі побачив —
І межі в серці своїм означив,
Й прийняв у розум тверду надію,
Що втілю ще сокровенну мрію,
Й моя душа — доросла дитина —
Себе проявить іще як мужчина.

Мені собою відкрив ти, друже,
Що сильним може стати недуже,
Що невідступні в труді зусилля
Силу витворюють із безсилля —
І мрій високих нагострені стріли
Прямо влучають в намічені цілі.

Ще показав мені силу терпіння,
Щиру потребу гострити уміння,
Щоб не зловитись в тенета ліні
Й завжди палати у творчім горінні.
Брате, сприймаю за Божу милість
Бачити жвавість твою й працьовитість.
Сам я не раз помічав у ділі
Рух твій нестримний та руки умілі.

Я в тебе, друже, багато навчився
В час, як ти щирістю в слові світився.
І назавжди для себе відмітив,
Що таке в дружбі бути відкритим,
Добрим, простим і нелукавим —
Чесним, правдивим, прихильним, ласкавим.

Серця твого найприємніші квіти —
Вміння і Церкву, і Бога любити.
Я зауважив: твоя побожність
Містить в собі безкорисну жертовність.
Ради добра людей і Церкви
Здатен, ти, брате, на справжні жертви.
Людям завжди віддавав щораз більше,
Навіть якщо тобі було гірше.
І тебе зовсім не турбувало,
Що вдячних людей за труд буде мало.
Ти ж бо, мій друже, знаєш напевне:
Бог у свій час усі втрати поверне.

Ще ти відкрив мені, любий брате,
Що таке — щиро і міцно кохати.
Що таке справжня жіноча врода,
Що це — взаємність і насолода,
Як ллються в душу ріки медвяні
В щирім подружнім любовнім єднанні.

Ти мені, друже, — Божа людина,
Справжній служитель, справжній мужчина,
Ти чоловік справжній, батько справжній —
Добрий, побожний, сильний, відважний.
З часу знайомства нашого й доти
Бачу в тобі я тільки чесноти.
Благословення Божі великі
Хай будуть, друже, з тобою навіки.