Василю, сину мій

Василю, сину мій, мій перший — перворідний,
З'явився ти на світ у день погідний —
У день травневий, пречудовий,
І променів, і квітів повний.
Як поспішав я в пологовий дім,
Аби тебе побачити у нім!
Там крізь вікно дивився на синочка
У мами на руках, у сповиточку.
Розчулювався і радів
Від феєрверку почуттів.
У серці радість, в серці свято —
Я маю сина, я вже тато!

Зростав ти, сину, лагідним і добрим,
Допитливим, а ще таки хоробрим.
Із друзями на річку утікав,
Хоч я тобі й забороняв.
Бо ж річка — аж занадто небезпечно,
Тому я сердився і вів себе не гречно.

Ще скейтерські твої уподобання
У мене викликали хвилювання.
Боявся, щоб собі ти не нашкодив,
На твій і жаль, і превеликий подив.
Якби була можливість час вертати,
Я б із тобою став на скейті тім стрибати.

А ще ти малювати уподобав.
За це тебе морально вже не дзьобав.
Мистецтво сам люблю образотворче.
Тож думав: «Розвивайся, хлопче!»
Ти, маючи таки тверду натуру,
Обрав найважче із мистецтв — скульптуру.
А далі академія, навчання —
Тяжке щоденне фаху здобування.

Найбільше мене тішить, любий сину,
Що ти Христа пізнав — Боголюдину!
Що ти прийняв Його у душу й серце —
Ні з чим не можна порівняти все це.
Тож сину мій, мій перший, перворідний,
Не тільки тілом, але й духом рідний, —
Із милості Небес у нас обох
Один і той Господь і Бог.

Нехай тебе вподобає Всевишній,
Щоб ти в труді й служінні був успішний,
Щоб кожний задум, крок твій кожний
Благословенний був і переможний!
Хай Бог завжди тебе благословляє —
Здоров'ям і любов'ю наповняє,
Щоб ти був радісним, щасливим,
А Господу Ісусу вірним!