К заоблачным далям

Туди, де захмарні, високі вершини,
Стежки небезпечні ведуть.
Щоб їх підкорити, лишаю долини —
І вперто по кручах веде моя путь.
А вдалині сніги і бурі, та скелі похмурі,
Тумани густі мене ждуть.

Іду — а в душі рій побуджень священних
І вись кличе знову і знов.
Туди від страждань безвідрадних щоденних
Нас крила відносять палких молитов.
Там назавжди забудем тривоги, тернисті дороги,
Там вічна небесна любов.

Суворі вітри та хмари стрічають
В дорозі, ще й безліч турбот.
Та дух наш ніколи надій не втрачає,
Іде до небесних жаданних висот.
Нам ще іти лишилося мало,
Вперед, що б не стало —
Бо там вже не буде скорбот.
/Й засяє усім Саваот./

Провівши крізь болі, тривоги і грози,
Ісус нас віддасть небесам.
Нас Він не залишить в далекій дорозі
І двері у вічність відчинить нам Сам.
Спереду нас — останні ждуть грози, останні ждуть сльози
І вічності спокій жде там.