Настрої серця

Чекає час, аби затримав я

Чекає час, аби затримав я
Його в обіймах справ, подяки гідних.
Та я його ловлю у сітку дум безплідних,
Немов дитя — абияк, навмання.
По вранішніх хвилинах, по обідніх —
Безцільності дрімота, марнота.
А часу хочеться, щоб ожила мета
В моїх руках і серці підневільних.
Душа не знає радості ота,
Що в мареннях шукає насолоди,
Що жде за бездіяльність нагороди,
Бо в ній давно померла доброта.
Чекає час великої нагоди
Мені у серце поселити біль.
Лише із нього виростає ціль
Зі справжнім ділом справжньої свободи.
— Василь Мартинюк
·
← Усі вірші розділу «Настрої серця»
розмова

Коментарі

Усі коментарі модеруються автором перед публікацією.